Історія села Собич

    Під час татаро-монгольського нашестя село було повністю спалене татарами за несплату податків.

    Під час Північної війни 1700-1721 рр., яка точилася між Швецією і Росією за вихід до Чорного моря в селі Собич  був Петро Перший. В поденних записках Петра І (збр.1708р. ст. 194).читаєм: «1-го ноября государь прибыл в местечко Субачево (Собичи), куда приехали три полковника Черкасских: Стародубский, Нежинский да Переяславский…» («Іст. стат. опис. Черніговської єпархії»).

   Біля  озера Кругле на західній стороні с.Собича (1708-1709рр.) відбулася битва між російським та шведським військом. Про це нагадували два кургани (російське та шведське захоронення воїнів).  Після  організації колгоспів (1930р.) кургани поступово були розорані тракторами.

   Північна війна залишила свій слід на собицькій землі. Місцевість «Петровські редути» до сих пір зберігає історичну таємницю, яка ще не зовсім вивчена і досліджена науковцями.

   Масове  заселення  місцевості  в урочищі, названім Собич, почалось в 1771 році, про це свідчать архівні документи. Населення  села складалося з селян Новгород-Сіверського монастиря  і вільних козаків Воронезької і Новгород-Сіверської сотень. Село заселялось  інтенсивно. Перші поселенці на 10 років звільнялись від плати податків. Документи свідчать,  що  в 1770 році в Собичі проживало 665 чоловіків і 646 жінок.        

   Населення  села Собич поділялося на монастирських селян і козаків. Життя всього населення було дуже тяжким, накладались  непосильні податки. Більшість жителів села (75%) були неосвічені люди, а останні були малоосвічені. На все село середню освіту мали  дві вчительки та священник.  Лікаря і лікарні в селі не було. На той час в с.Собич було два поміщики: Мисевра та Городицький, які мали  по 150-200 десятин землі. Багато  селянських господарств були малоземельні, мали всього по 1-2 десятини землі, через що орендували землю в поміщиків і священника.(З матеріалів краєзнавця  Г.Д. Мазуренко).

   В кінці ХVІІ століття в Собичі був побудований  храм Архангела Михаїла. Зі слів старожилів це був старовинний витвір дерев’яної архітектури, збудований невідомими майстрами-теслями із обрізного, відбірного брусу високоякісних смолистих вікових сосен без жодного залізного цвяха. Храмовою іконою була ікона  архистратига  Михаїла. Іконостас храму був  облаштований  14 квітня 1734 року. Якщо брати до уваги встановлення іконостасу, то він простояв два з половиною століття. В 1929 році храм було закрито. 1939-1940 рр. храм  перебудовано в клуб. В роки  ВВВ  в ньому був госпіталь. В 1968 році клуб був перейменований на Будинок культури. В ніч з 26 на 27 грудня 1976  року  в наслідок пожежі приміщення згоріло.

    З 1897 року протягом 20 років в Собицькому лісництві працював учений-лісовод, професор Василь Дмитрович Огієвський  (1861-1921).

   Урочище «Великий бір» (площа 1231 га)оголошено  заказником загального державного значення, де охороняються  географічні культури сосни звичайної. До заказника майже щорічно приїздять наукові працівники з метою проведення науково-дослідних робіт.

   Радянську  владу в селі встановлено в січні 1918 року.

   В серпні 1919 року в с.Собич ввійшли війська царського генерала А.Денікіна. Денікінці пробули в Собичі декілька тижнів і під натиском Червоної Армії відступили за р.Десну.

   В 1930  році в селі була проведена колективізація, в результаті чого було створено  три колгоспи:  «Колос», «Лан» і «Перемога».

   28 серпня 1941 року село було зайняте німецько-фашистськими загарбниками.   За два роки і вісім днів господарювання фашисти  нанесли селу великих матеріальних збитків. Відступаючи вони спалили: 4 тваринницькі ферми, 5 конюшен, 14 великих гумен, 4 зерносховища, овочесховище, 182 будинків колгоспників.

   З 9-го на 10-е вересня 1943 року село Собич було звільнене  від німців  радянськими військами. При обороні і звільненні села загинуло 129 воїнів радянської армії різних національностей, які захоронені в братській могилі в центрі села. На цьому місці установлено меморіальний пам’ятник воїнам-визволителям та односельцям, що загинули в боях з фашистами. 

    На фронтах  Великої Вітчизняної війни і в партизанських  загонах боролися  проти  німецько-фашистських загарбників  (1941-1945 рр.)  685 жителів Собича , з них 188 нагороджено  орденами й медалями СРСР, 372 чоловіка полягли смертю хоробрих, 120 поранено, 313 повернулось з фронту додому.

   18 липня 1942 року на території технікума (м.Шостка) гестаповцями було   розстріляно 19 односельчан, активістів села.

   Щороку  біля меморіального пам’ятника проводяться урочистості присвячені Дню Перемоги та визволення села.  (фото) 

   Після війни село відбудовувало народне господарство.

   В 1950 році  рішенням загальних зборів колгоспників три колгоспи  об’єднали в один  колгосп «Червона Україна».

   В селі працювали: середня школа, Будинок культури, дитячий садок, дільнича лікарня та амбулаторія, пенькозавод (1970р.),відділення поштового зв’язку.

   В 1975 році за кошти місцевого колгоспу до села і  селом було  прокладено дорогу з асфальтовим покриттям.

   В 1987 році  збудовано новий двоповерховий Будинок культури.

   В 1996 році бувше приміщення сільської ради було передано під церкву.